М. ЛАСЛО-КУЦЮК – ДОСЛІДНИЦЯ ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА (до полеміки М. Ласло-Куцюк з Г. Грабовичем)

  • Ростислав Радишевський Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Ключові слова: шевченкознавство, поетична творчість, літературознавство, історія літератури, автопортрет, психоаналіз

Анотація

Творчість Тараса Шевченка, визначного українського митця, була і залишається в центрі уваги багатьох як українських, так і зарубіжних дослідників. Ті або ті аспекти й ракурси творчої діяльності митця нерідко стають предметом обговорення та гострокритичної полеміки, пов′язаної із концептуально різносторонніми поглядами літературознавців на його художню творчість та його мистецькі уподобання, зокрема ті з них, які до цього з різних причин не висвітлювались й не коментувалися у науковій думці попередніх років. Метою статті є спроба аналізу однієї із таких полемічних дискусій, яка відбулася між відомими літературознавцями, авторитетними знавцями творчості Тараса Шевченка, румунською філологинею М. Ласло-Куцюк та гарвардським професором, українцем за походженням Г. Грабовичем. Полеміка між добре знаними у науковому світі літературознавцями відбулася з приводу цікавого, але довгий час замовчуваного офіційною шевченкіаною факту із творчого життя визначного українського митця, зокрема автопортрету оголеного Т. Шевченка, який 1998 року був віднайдений Г. Грабовичем у Київському державному музеї Т. Г. Шевченка, а згодом прокоментований у праці дослідника "Шевченко, якого ми не знаємо". У статті розглянуто причини, з яких історія цього автопортрету замовчувалась царською, а згодом й радянською шевченкіаною упродовж багатьох років, епізодичні спроби окремих українських дослідників згадати про нього й певним чином його прокоментувати, а також обставини створення та деталі малюнку, що стали предметом дискусії між М. Ласло-Куцюк та Г. Грабовичем. Унаслідок проведеного дослідження було встановлено, що дискусійні інтенції полеміки зазначених літературознавців стосовно автопортрету оголеного Т. Шевченка не свідчать про якісь принципові розбіжності їхніх методологічних дослідницьких позицій. Попри окремі спостереження і зауваження й М. Ласло-Куцюк, й Г. Грабович потрактовують символіку автопортрету Т. Шевченка як певну форму особистісної творчої самоідентифікації, як знак своєрідного, хоча б і жартівливого, але протесту проти пригніченості людини, творчої особистості в умовах тих цензурних обмежень, які накладалися на неї російським самодержавством й, власне, тих канонізованих та шаблонізованих моделей її сприйняття у дослідницькому та читацькому загалі сприйняття творчого спадку митця.

Список використаних джерел

  1. Грабович Г. Шевченко, якого ми не знаємо. К.: Критика, 2000. 304 с.
  2. Королів А. Шевченкові автопортрети. URL: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6991 (дата звернення: 07.03.2022)
  3. Ласло-Куцюк М. Творчість Шевченка на тлі його доби. Бухарест: Мустанг, 347 с.
  4. Лубківський Р. Громове дерево. Вибрані твори. К.: Український письменник, 525 с.
Опубліковано
2024-01-11