"І голову схопивши в руки...": ритуалізація/олюднення

Анотація

Вступ. Дихотомія "ритуалізація/олюднення" століттями супроводжує Тараса Шевченка. Мета статті – дослідити, чим це зумовлено і як упливає, зокрема, на вивчення творчости й постаті нашого генія, як удосконалити засоби та способи такого вивчення за сучасних умов перенасичення інформаційного простору чужими та відверто ворожими наративами.

Методи – загальнонаукові (аналіз–синтез–прогноз), філологічний, історико-літературний, компаративістський, інтермедіяльний; застосовано також елементи наукової полеміки, есеїстичного стилю.

Результати. З'ясовано, що ритуалізація та іконізація творчости Т. Шевченка має давню традицію, супроводжуючись і протилежними тенденціями. З одного боку – цілком заслужене обожнення, піднесення на постамент; із другого – щирі прагнення бачити насамперед живу людину, наблизити її до читача; а з третього-четвертого – замасковані під іконоборство намагання будь-що скинути з п'єдесталу, продиктовані як геростратовим комплексом, так і позицією ксенофобії, починаючи від прижиттєвих шовіністичних оцінок і закінчуючи сучасною зненавидою та паплюженням, макабричною інсталяцією чого став прострелений у сократівське чоло пам'ятник у тимчасово окупованому і звільненому містечку Бородянка під Києвом.

Висновки. Ритуалізація й іконізація не тільки Шевченка, а й інших літературних класиків, однозначно не дає бажаних результатів, а паплюження під виглядом деіконізації – тим паче. Необхідно виробляти тонке естетичне чуття, що допомагатиме відрізняти доброзичливу іронію від ксенофобії, оцінювати мистецький доробок авторів за сукупністю різножанрових творів, їх артистизмом. Для цього в нинішню добу візуалізації варто звертатися не лише до літератури, а й до здобутків споріднених мистецтв.