Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство

Анотація

Вступ. Питання зв'язків Тараса Шевченка з Кирило-Мефодіївським братством (товариством) постає у двох площинах. По-перше, не збереглося жодних формальних підтверджень участі поета у 
таємному товаристві. По-друге, світоглядно Шевченко був близьким із братчиками, відрізняючись своїм радикалізмом і власним баченням  розвитку України. Його творчість періоду взаємодії з учасниками Кирило-Мефодіївського товариства засвідчує мотиви антиімперіські, антиколоніальні, антикріпосницькі; перейнята демократичними ідеями свободи нації та особистості як її представника. Шевченка і братчиків єднали спільні національні ідеї, бачення розвитку українського народу, його культури і мови в європейському контексті, на рівних правах з іншими націями і державами.    
Методи. У роботі використано методи дослідження: філологічний, порівняльно-історичний, текстологічний.   
Результати. Для слідчих Шевченко виявився фігурою найбільш небезпечною через колосальний вплив його ідей на суспільство. Часи тісної ідейної співдії з Кирило-Мефодіївським братством у 1846-1847 рр. позначені активною творчістю поетичною, сповненою настроїв антиімперських, антисамодержавних, закликів до національного і соціального визволення. На зміну романтичній символіці юності приходять зрілі публіцистично-суспільні тези. Текстам Т. Шевченка цього періоду притаманний художній історизм. Саме у так званий "братський" період постали "Сон" ("У всякого своя доля…"), "Кавказ", "І мертвим, і живим, і ненарожденним…", "Холодний Яр" та інші сатирично-викривальні вірші, що і стали головними доказами вини Шевченка, а зовсім не можлива участь у Братстві. Поет відкрито критикує самодержавство, зокрема царя-деспота, імперську машину насильства і лицемірства. Він піднімає колоніальну проблематику, насамперед стосовно України, Кавказу, інших "окраїн" імперії, що поневолені, позбавлені права на свободу. Гостро критикує митець  і тогочасну українську еліту, зокрема панство за історичне забуття, втрату історичної пам'яті й національної ідентичності. Власне, Шевченко мислить себе пророком, суддею, в руках якого слово-зброя. Суспільно-політична проблематика супроводжується глибокими біблійними алюзіями, як пророцтво, покарання, суд. Митець талановито  поєднує високий стиль із розмовним. 
Висновки. Поетичні тексти Т. Шевченка не тільки ідейно близькі до програмних засад Кирило-Мефодіївського братства, а надихали їх, спрямовували і визначали. При цьому Шевченкові погляди значно радикальніші, революційніші, ніж офіційні документи братства, співавтором яких поет не був. Кобзар писав революційні, дієві тексти, своєрідну мілітарну лірику, що визначила суть і напрямки політичного опору і національної боротьби не тільки його часу, а і для нащадків. Шевченкова творчість з новою силою актуалізувала визвольні ідеї, поставивши на порядок денний суспільно-політичного життя національно-державницькі традиції, визначивши боротьбу за власну духовну державу як головну. Ці ідеї лягли в основу його світогляду. Загалом суспільно-політичний світогляд Т. Шевченка формувався під впливом багатьох чинників, одним із яких було Кирило-Мефодіївське братство. З його платформи митець узяв те, що найбільшою мірою імпонувало його поглядам, залишаючись незалежним у вираженні своїх переконань, виступаючи послідовним прихильником вільної Української Держави.