Топос «сакрального світла» в ліриці Тараса Шевченка

Анотація

Вступ. Тарас Шевченко неодноразово використовує у своїй поезії топос "тихого світу". Походить цей образ з християнської гімнографії. "Світе тихий" – один із найдавніших християнських гімнів. Це не лише подяка віруючих за прожитий день: поклоніння природному світлу, як це було в язичників, тут замінене на поклоніння світлу духовному – Ісусові Христу. У грецькому оригіналі гімну "φώς ίλαρόν" дослівно означає "світло радості", "радісне світло", однак у нашій традиції закріпився переклад, а отже і образ Христа, як "тихого" світла. Цей епітет є дуже вдалим і не поступається красою і силою оригінальному образу. 
Методи. Стаття базується на поєднанні інтертекстуального, компаративного, контекстуального методів.  
Результати. У Шевченка образ "тихий світ" використовується передусім у значенні "тихе світло". Чільна алегорія християнського гімну – вечірнє світло як Христос-Бог, переноситься поетом на Україну. Таким чином відбувається сакралізація Батьківщиниматері. Шевченко часто змальовував щасливе майбутнє України в координатах апокаліптичних уявлень, за допомогою образів оновленої землі та Царства Божого на ній. У цьому контексті завершення послання "І мертвим, і живим…" можемо трактувати як передчуття переродження української землі, пов'язаного з парусією – другим пришестям Сина Божого у Славі – вже не як вечірнього, а яскравого світла. Попри наявність у поезії "Світе ясний! Світе тихий!" закликів до нищення "святинь", вона не є богохульною, антихристиянською чи антиклерикальною. У цьому вірші Шевченко сатирично викриває найпотужніший політичний інструмент імперії – церкву без Христа. 
Висновки. Шевченко найчастіше надає образу "тихий світ" значення сакрального світла та пов'язує з особою Христа, що засвідчує прямий інтертекстуальний зв'язок його віршів з грецьким гімном. За допомогою образу "тихого світу" Шевченко закликає до оновлення Христової церкви, сакралізує Україну та малює її щасливе майбуття.