ОБРАЗ НЕБЕСНИХ СВІТИЛ У ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Анотація

Вступ. У статті представлено погляд автора на символізм образів небесних світил у творчості Тараса Шевченка, узагальнено матеріали попередніх досліджень про образ природи у творчості Т. Шевченка. Природні пейзажі в поезіях Т. Г. Шевченка досліджувалися багатьма науковцями: М. Сумцовим, В. Городецькою, Л. Задорожною, А. Калинчук, В. Кононенком тощо. Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що тема символів сонця, місяця та зірок у поезіях Шевченка ще не достатньо розкрита.

Методи. У процеси дослідження використано метод суцільної вибірки (пошук фраз із поезій Т. Шевченка), метод аналізу (критичний аналіз конкретних віршів та визначення концепції дослідження); метод системного опису, який складається з таких прийомів, як порівняння, узагальнення, систематизація, класифікація аналізованого матеріалу, інтерпретація.

Результати. У поезіях «Кобзаря» найчастіше зустрічається образ сонця – 127 разів. Лексема «місяць» у «Кобзарі» вжита 27 разів, «місяченьку» – 1 раз, лексема «зоря» у відмінковій парадигмі фіксовано 30 разів, «зіронька» – 6 разів, «зірниця» – 3 рази та 1 раз – лексема «зірки». У Шевченковому «Кобзарі» образ сонця присутній у 36 віршах. В окремих поезіях образ сонця повторюється неодноразово: у поемі Гайдамаки – 14 разів, «Катерина» – 11 разів, «На вічну пам'ять Котляревському» – 6 разів, у поемі «Марія» – 5 разів. З аналізу Шевченкових поезій констатуємо, що сонце – персоніфіковане небесне світило, яке виступає символом правди, тепла, святості, світла та сяяння, а також негативної енергії, яка усе палить, несе смерть. Друге місце по частотності вживання у творах Шевченка займає образ зірки, зорі. Цей образ зустрічається у 25 поезіях, у поемах «Гайдамаки» та «Княжна» образ зорі згадується по 6 разів, у поемі «Невольник» – 4 рази, «Неофітах» – 3 рази. У творах Шевченка зірка – одухотворене небесне світило, яке виступає символом сяяння, дороговказу, руху, радості, є співрозмовником самотньої людини, сестра місяця, зірки – дівочі очі. Місяць у творах Шевченка зустрічається в 12 поезіях, зокрема у поемі «Гайдамаки» – 6 разів , у поемі «Причинна» образ нічного світла фіксовано 4 рази, у поемі «Сон» – 3 рази. У поезіях Шевченка місяць – персоніфіковане небесне світило, яке є мовчазним свідком вечірніх та нічних подій, джерелом світла та сяяння, умовою для ворожінь, символом руху та динамічних дій.

Висновки. Проаналізувавши образи небесних світил в поезіях «Кобзаря», можемо зробити такі висновки: демінутивні назви у звертаннях до небесних світил у віршах Шевченка вказують на їх особливе пошанування (Місяченьку!/ Наш голубоньку! Моя ти зоренько святая! Святеє сонечко з  ійшло). Сонце, зорі та місяць у Шевченкових творах обʼєднані символом одухотвореності, світла та сяяння, в основному це позитивні образи. У Шевченка сонце також є символом негативної енергії, яка усе палить та несе смерть. 

_____________

Список використаної літератури

Городецька, В. (2019). Концепт «простір» як складова мовної картини світу Т.Г. Шевченка (на матеріалі поеми «Гайдамаки»). Шевченкознавчі студії: збірник наукових праць. Київ : Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 1 (22), 45–57. https://shz-st.knu.ua/index.php/shz-st/issue/view/3/2

Жайворонок, В. (2006). Знаки української етнокультури : словник-довідник. Київ : Довіра.

Задорожна, Л. (2019). Картини природи у поезії Т. Шевченка «Сон (Гори мої високії)»: як чинник опору митця у засланні. Шевченкознавчі студії  збірник наукових праць. Київ : Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 1 (22), 105–137. https://shz-st.knu.ua/index.php/shz-st/issue/view/3/2

Задорожна, Л. (2018). Туга і опір: українська природа у циклі поезій Т. Шевченка «В казематі». Шевченкознавчі студії: збірник наукових праць. Київ : Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 1 (21), 3–16. https://shz-st.knu.ua/index.php/shz-st/issue/view/4/1

Іларіон. (1992). Дохристиянські вірування українського народу : історично-релігійна монографія. Київ : Обереги. http://irbis-nbuv.gov.ua/ ulib/item/UKR0001150

Калинчук, А. (2019). Фольклорно-етнографічні елементи творчості Шевченка в рецепції Миколи Сумцова. Шевченкознавчі студії: збірник наукових праць. Київ : Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 1 (22), 153–168. https://shz-st.knu.ua/index.php/shz-st/issue/view/3/2

Кононенко, В. І. (2008). Мова у контексті культури. Монографія. Київ-Івано-Франківськ : Плай. 

Кононенко, В. І. (1996). Символи української мови. Івано-Франківськ: Плай.

Корбич, Галина. (2014). Тарас Шевченко в рецепції ранніх українських модерністів. SLAVIA ORIENTALIS, LXIII (3), 381–389. https: //journals.pan.pl/dlibra/publication/96654/edition/83401/content

Радчук, В. Д. (2022). Код «Катерини» Шевченка. Шевченкознавчі студії: збірник наукових праць. Київ: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 1 (25), 211–239. https://doi.org/10.17721/2410-4094.2022.1(25).211-239

Романчук, О., Калимон, Ю., Коваль, Р. (2023). Кольороназва білий як ознака ідіолекту (на матеріалі новел В. Стефаника). SLAVIA ORIENTALIS, LXXII (4), 878–892. https: DOI: 10.24425/slo.2023.148591

Серебрянська, І. М. (2011). Концепт зірка як стереотип етнокультурного мислення в мові української прози другої половини ХХ століття. Лінгвістичні дослідження, 32, 101–105.

Шевченко, Т. Г. (1987). Кобзар. Київ : Дніпро.

Shymko, Vitalii & Babadzhanova, Anzhela. (2020). Space as a Semantic Unit of a Language Consciousness. Psycholinguistics. Психолінгвістика. Психолингвистика: зб. наук. праць. Серія: Психологія. Переяслав, 27 (1), 335–350. https: doi: 10.31470/2309-1797-2020-27-1-335-350