Мотив замирення із собою як благодаті у поезії Т. Шевченка "І досі сниться: під горою…"

Анотація

Вступ. У дослідженні аналізується роль мотиву замирення із собою як благодаті у творі "І досі сниться: під горою…" Т. Шевченка. Традиційні оцінки ідеї твору, його жанрових параметрів не вважаємо остаточними. Цей невеликий за обсягом твір ілюструє креатив поетичного мислення автора, що реалізується у вмінні автора поєднувати важливу філософську ідею з досконалою у своїй простоті фабулою твору. Дослідження здійснюється на основі аналізу тексту твору, його контексту, врахуванні підоснов і мети його написання.

Методи. У роботі використані: біографічний, історико- літературний, порівняльно-типологічний методи.

Результати. Аналіз твору "І досі сниться: під горою…" Т. Шевченка здійснюється саме на рівні означення пріоритетним для твору мотиву замирення з собою як благодаті, що інспіровано християнською основою філософії та етики, патернів поезії Т. Шевченка. Твір розглядається у контексті української романтичної поезії першої половини та середини ХІХ століття. Визначено, що навіть практика уважної, вдумливої рецепції, не кажучи вже про зазначені вище методи дослідження, увиразнюють вразливість усталених формулювань теми, ідеї, мотиву твору та, відповідно, стверджень того, що за жанром і стилем твір тяжіє до ідилії або є ідилією. Вважаємо, що останнє збиває фокус уваги і затьмарює сенс твору та означення його жанру.

Висновки. Відтак певні, що це не просто ліричний вірш, що подібний до традиційного жанру ідилії. Доведено, що цей ліро-епічний етюд має також ознаки медитативно-філософської поезії, оскільки транслює роздуми Т. Шевченка з приводу надважливих рівнів духовного  життя особистості:  першопричин,  смислів, мет та передусім через порівняння твору із поетичним доробком Т. Шевченка перших років заслання, відповідністю сенсів його духовних прозрінь у творчості до ствердженого Святим Письмом. Спостережене додатково увиразнюється порівнянням поезії з твором попередника (П. Гулака-Артемовського) і посиланням на відмінний сенс нібито аналогічної сцени у творі наступника поета (І. Нечуя-Левицького). Формат осмислення екзистенційних проблем буття підводить автора/персонажа до визнання значення вічних смислів людського життя. І Т. Шевченкові для цього достатньо озвучити лише два риторичні запитання персонажа: "А дід сидить / І усміхається, і... / нишком: – "Де ж те лихо? / Печалі тії, вороги?". Запитання ці не лише підкреслюють гостроту фабульного звучання твору через ніби несподіваний поворот теми, а й артикулюють масштаб провідної ідеї, що реалізується як ствердження того, що зараз би назвали досвідом персональної духовної практики. Себто того, що призводить до зміни життєвих пріоритетів, зокрема, і до сприйняття станузамирення особистості із собою та життям як благодаті. Врешті, який ти, такий і світ навколо тебе.