Соціокультурний вимір лірики Тараса Шевченка як ресурс формування інклюзивної культури

Анотація

Вступ. У сучасному українському гуманітарному дискурсі особливої актуальності набуває осмислення класичної літературної спадщини крізь призму соціокультурних викликів ХХІ століття. Зокрема, йдеться про питання місця і ролі художніх тексів у формуванні інклюзивного простору. У цьому контексті творчість Тараса Шевченка може слугувати якісним ресурсом для осмислення питань гідності, рівності, справедливості, прийняття "інших" верств суспільства. Традиційно інтерпретація творчості Кобзаря фокусується на темі національно-визвольної боротьби. Водночас образи і голоси маргіналізованих груп та розкриті у поезіях проблеми соціального виключення відкривають можливості прочитання текстів Тараса Шевченка як простору формування морально-етичних орієнтирів.
Методи. Методологічну основу дослідження формує сукупність літературних і міжлітературних методів, зокрема філологічного, культурно-історичного та психологічного. Для розширення інтерпретаційних можливостей у дослідженні також застосовується інтердисциплінарний підхід, який поєднує літературознавчий аналіз із соціологічними та культурними теоріями інклюзії.
Результати. У результаті дослідження встановлено, що поезія Тараса Шевченка має потенціал для осмислення питання інклюзивності у сучасному суспільстві. У текстах автора простежується увага до соціально вразливих груп, що дає підстави аналізувати лірику Тараса Шевченка як форму художньої репрезентації соціального виключення. Аналіз творів дозволяє говорити про сформовану морально-етичну позицію Тараса Шевченка, спрямовану на осудження будь-якого прояву дискримінації. Крім того, у творчості Тараса Шевченка виявлено прагнення до подолання соціальних бар'єрів через апеляцію до універсальних гуманістичних категорій. Фактично, творча спадщина Тараса Шевченка інтерпретується як один із інструментів формування інклюзивного середовища, що базується на принципах взаємоповаги, солідарності та соціальної відповідальності.
Висновки. У статті доведено, що творчість Тараса Шевченка виходить за межі історико-літературного контексту ХІХ століття та залишається актуальною для сучасної соціогуманітаристики. Його поезія репрезентує моделі соціального виключення та маргіналізації, що дозволяє інтерпретувати її як інструмент осмислення проблем соціальної нерівності в інклюзивній перспективі. Образи соціально вразливих героїв виконують функцію етичних маркерів, які сприяють формуванню цінностей гідності, рівності, емпатії, солідарності тощо. Відтак шевченківська спадщина постає як важливий культурний ресурс для розвитку інклюзивного мислення та виховання громадянської свідомості в умовах сучасного суспільства.